Сьогоднi очiкується наступна метеоситуацiя.

Об’їзну відкривали без Президента

Дорогу навколо Чернівців, будівництво якої виконавці робіт зобов’язувалися завершити до 70-річчя області, тобто 7 серпня, і дати зелене світло рухові по ній мав сам Президент, нарешті відкрито. Сталася ця знаменна подія першого вересневого дня. Правда, без участі глави держави. Що синю стрічку на шляху перерізатиме саме Віктор Федорович, йшлося заздалегідь, і приїзду високого гостя у дні святкування ювілею краю жителі обласного центру та прилеглих до нього сіл, звідки починається і де закінчується дорога, чекали тоді до останнього дня. Скрізь, де мав проїхати кортеж із главою держави, були встановлені банери та плакати з вітальними словами. Але у вирішальний момент щось не заладилося (в пресі тоді мусувалася думка, що злітно-посадкова смуга Чернівецького аеропорту не може приймати великовагового літака, яким користується Президент(?!), замість Віктора Януковича прибув Прем’єр-міністр Микола Азаров. Урочисте відкриття дороги тоді відклали. Пояснень було два: подія справді варта участі першої особи держави, отож, чекають; а відкривати інтенсивний рух по необкатаному шляховому полотну в нестерпну спеку, коли ртутний стовпчик на сонці зашкалює під +50 С, не можна. Зокрема цю причину назвав і Микола Янович. Надія на зустріч з Президентом з’явилася минулого тижня, коли у вітальній промові з нагоди Дня Незалежності Віктор Федорович проголосив намір побувати ближчим часом в усіх областях країни. Однак щойно повернувшись з Німеччини, глава держави вирушив до Китаю, а з дорогою гаятися негоже – вона мусить працювати. Отож, у вівторок на Буковину прибули віце-прем’єр-міністр України з питань регіональної політики Віктор Тихонов та голова Державної служби автомобільних доріг України Володимир Демішкан. Разом із головою обласної державної адміністрації Михайлом Папієвим вони відкрили автомобільний рух на другій черзі об’їзної. На урочистостях з цієї нагоди, а також під час прес-конференції високопосадовці підкреслювали: із введенням у дію об’їзної вирішено низку проблемних питань краю. По-перше, проїзд по новій магістралі зекономить час, нерви водіїв, зменшить витрати пального. По-друге, і це найголовніше, зменшиться кількість транспорту на перевантажених вулицях міста, поліпшиться його екологічний стан.
– Об’єкт, запропонований та збудований за сучасними технологіями, прекрасно вписався в місцевий ландшафт, – відзначив Віктор Тихонов. Проект будівництва був, як відомо, розроблений Львівською філією «Західдіпрошлях» Державного інституту з проектування об’єктів дорожнього господарства. Замовником виступала служба автомобільних доріг у Чернівецькій області. В рамках другої черги облаштовано ділянку протяжністю 7,3 кілометра, з’явилися 2 мости, 3 шляхопроводи, 2 транспортні розв’язки. Обсяг земляних робіт становив понад мільйон кубометрів. Разом із першою чергою об’їзної, зданою в експлуатацію майже шість років тому, протяжність усієї магістралі 11,3 кілометра. На виконання робіт витрачено 160 мільйонів гривень. Справлятися із важливим завданням було доручено вітчизняним компаніям – ТОВ «»Автомагістраль», ЗАТ «Трансмост», ВАТ «ШБУ-60», ТОВ «Волинська мостобудівна компанія».
– Після пуску першої черги об’їзної, машини, що направлялися до столиці та багатьох інших областей, все ж змушені були заїжджати в Чернівці – долати значну частину перевантажених транспортом вулиць Головна та Кармелюка і аж потім потрапляти на автомагістраль. Тепер, за кілька кілометрів від міста, на стику глибоцьких сіл Коровія та Валя Кузьмина дорога повертає у бік новоселицької Магали – водії відчуватимуть від поїздки по сучасному широкому шляху тільки насолоду, – сказав з цього приводу начальник служби автомобільних доріг області Роман Майор. Додамо, що кінцевим пунктом у західному напрямку, куди можна потрапити, рухаючись спочатку по об’їзній, є Порубне. Це кордон держави, і будь-які додаткові коментарі тут зайві.

Михайло ТОКАРЮК.
Фото Дмитра ЧОРНОКОЗИ.

Першого вересня все трапляється вперше

Безумовно, найпам’ятнішим є цей день у житті діточок, які вперше сідають за парти. За кількістю першокласників завжди судять про демографічну ситуацію в державі. Й у наших Чернівцях, до прикладу, цьогоріч на 300 учнів першого класу більше, ніж торік. Найбільше в обласному центрі – аж чотири перші класи – набрали в Чернівецькій гімназії №7. Найвідповідальніша місія випадає, звісно, новачкам, яким доручено подати перший дзвінок, як ось тим першокласникам, які прийшли навчатися до Чернівецької загальноосвітньої школи №8 (на знімку). Гордість, розгубленість, цікавість – ціла гама почуттів охоплює їх: що там, попереду? Очевидно, це запитання, тільки вже доросле, виникає й у вчорашніх абітурієнтів. Напередодні, незважаючи на сильний дощ, перед головним корпусом Національного університету ім. Ю.Федьковича відбулася урочиста академія посвяти першокурсників. Понад три тисячі вчорашніх школярів поповнили студентські лави. Майже 870 новачків вступили до Буковинського державного медичного університету. До речі, вперше тут набрано студентів на новий, фармацевтичний факультет. Усім їм, крім символічного студентського квитка та ключа до знань, були передані білі халати як символ причетності до медичної спільноти. Перерізано стріч­ку на новому корпусі навчально-консультаційного центру Одеської національної юридичної академії, що зведений в Чернівцях на вулиці Г.Сковороди, поблизу навчального корпусу математичного факультету Чернівецького національного університету. Тут навчатимуться бакалаври, а в орендованому приміщенні на вулиці Барбюса, де раніше працював центр, залишиться юридичний коледж. Усього в Чернівцях навчатиметься 906 студентів Одеської національної юридичної академії. А у селі Валя Кузьмина Глибоцького району на базі початкової школи відкрито дошкільну групу. Цій події неймовірно зраділи молоді батьки, адже досі не всі бажаючі діти тут були охоплені дошкільним вихованням. Щедрий початок осені на добрі новини. Нехай вони примножуються!

Валентина МАЦЕРУК.
Фото Анатолія ІСАКА,
Дмитра ЧОРНОКОЗИ.

Мамине серце завжди з нами

Доля не раз розпоряджалась так, що українці розсіювались по всьому світі. Різні причини на те були. Як, до речі, й зараз. Що вберігало їх від забудькуватості свого роду, свого коріння? Звичайно, мова, звичайно, пісня. Частенько в нашій хаті наспівували:

Ой, Канадо, Канадочко,
Яка ж ти зрадлива:
Не одного чоловіка
З жінков розлучила.
Ой, Канадо, Канадочко,
Яка ж ти зрадлива –
Не  одного чоловіка                                
З торбами пустила. 

Ця пісня назавжди вплелася в наш родовід. Бо є на те причина. В далекі 20-ті поки виїхав до Канади мій дід, моєї мами тато. Через злидні, бідноту та брак землі залишив молоду дружину і трьох маленьких дітей. У листах додому писав про важку працю на шахті, щоденні смерті побратимів, як щоночі снилися йому наше соняшникове поле, криниця під калиною, українське зоряне небо... “Ми тут гинемо не від важкої праці, а від несамовитої туги за рідною домівкою...», – писав мій дідусь. Листи з Канади після сорокових років надходили дедалі рідше і рідше. Бувало, із запізненням на роки, із замальованими словами. Рука цензора вправно правила чужі думки, слова, мрії на свій “совєцький лад”. Я тримала ті пожовтілі листи в своїх руках і відчувала, як віяло від них гарячою тугою. Дід все писав , що хоче померти на Вкраїні… Але не судилось. Коли в 60-тих роках до Канади, в Торонто, вперше приїхав хор з України, дідусь написав: «Рідні мої, гірко тут без вас, дуже гірко… Щоб ніби побувати на Вкраїні хоч на хвильку, ходив на концерт земляків. Це відчуття не передати, коли пролунали в залі слова: Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма… Всі встали і весь концерт стояли на ногах, не хотіли відпускати артистів зі сцени, тисячі сивочолих українців плакали так, як маленькі діти». А тепер скільки наших людей в чужих світах, як їх розкидала невблаганна доля! В західному регіоні вже так повелося, що чи не в кожній родині хтось таки перебуває на заробітках. Ті ж злидні, біднота, безробіття знову погнали наших земляків за межі нашої країни. Правда, дехто від того трохи поправив свої статки, дітям допоміг… Але й суму маємо чимало. Скільки розлучених сімей задля цього добра! Скільки ж тих могил по всьому світі, скільки разів усе село збирало гроші на повернення в Україну гробів із померлими заробітчанами, а скільки ж їх лежить у чужій землі? Мені здається, що душі померлих українців прилітають до рідного краю навесні, коли зацвітають сади. Вони прилітають отими ластівками, аби набутись тут, вдихнути запах рідної домівки, рідного краю і… знову повернутись на тую чужину. Родина…Батько. Мати. Діти. Завжди пригадую свої батьків. Це звичайні прості люди, без наук, але так багато всього знали і навчали нас із сестрою та наших дітей, за що ми низько схиляємо вже свої сиві голови перед їхньою пам’яттю. Моя мама, закінчивши всього три класи румунської школи, могла безпомилково продекламувати ледь не всього «Кобзаря». І це в часи румунської окупації, коли українська мова не була в пошані. Але її боліло те ганебне загарбництво. І тато, працюючи із старшими на чужих полях, не раз відчував на собі румунські батоги. Довгими зимовими вечорами, вишиваючи рушники, мама читала нам із сестрою “Кобзаря”. Садок вишневий коло хати Хрущі над вишнями гудуть… Плугатарі з плугами йдуть, Співають, ідучи, дівчата, А матері вечерять ждуть… Під час читання нам Шевченкові “Катерини” у батька на очах бриніли сльози, а ми, малі, не розуміли цього. Він дуже добре розумів поетове слово, його життя, бо й сам з 10 років залишився сиротою. Ой як нелегко доводилось... А мама вчила нас вишивати. Які з-під її рук виходили барвисті ружі, зелені листочки, узори, від яких очей було не відвести… Не передати того, що відчувала моя душа, коли я вперше сама вишила собі сорочку. Ой леле, ніби вдруге на світ народилася. Чим для мене особисто є моя вишиванка? Мабуть, найдорожчим скарбом. Це – вічна пам’ять по мамі та її сестрі – моїй тітці, котрі в ті далекі часи при гасовій лампі вкладали в ті хрестики свою душу і серце. І тепер, коли я збираюсь одягати цю сорочку, придивляюся до неї пильно, прикладаю до грудей та уявляю, як мамині руки змогли подарувати мені такий безмежний шматочок щастя. Так, справді мамині узори все життя будуть зігрівати моє серце й душу. Навчаючись у восьмому класі, коли довелось побувати на весіллі моєї сестри у Миткові, що на Заставнівщині, я побачила майже всіх весільних гостей у вишиванках, від малого до великого. Такої краси в своєму житті навіть до сьогодні я не бачила. За зиму моя мама і тітка вишили мені сорочку. І коли я вперше її одягла на Хотинщині, то була дуже горда тим, що вона у мене є. Я знала, що ні в нашому селі, ні в сусідньому такої вишиванки не було ні в кого. Промайнули роки, я вже давно не те дівчисько, та й мама і тітка, тато і вся рідня давно уже на небесах, але й тепер, одягаючи цю сорочку, відчуваю їхнє тепло, їхню любов до нас, дітей, їхню тугу за нами і підтримку. Хтось із великих людей сказав, що Бог не може бути скрізь одночасно, тому він створив Маму. Пам’ятаю маму за роботою… Ось вона, рідненька, схилилась над вишиванкою, раз по раз переплітаючи чорні і червоні нитки журби та радості, переносячи на полотно частинку своєї душі. Вишивала дочкам сорочки, аби їх, дітей, можливо, десь в далеких світах, зігрівала та одіж теплом рідної землі, не підпускала зло і підступність. Аби була згадкою про ніжні материнські руки і незрівнянну любов до своєї дитини. Мама – це святе. Коли мені буває дуже важко, хочеться щоб вона була поруч, хочеться побути з нею, просто поговорити. Я пригортаю до себе цю сорочку і ніби чую її слова: “Дитинко моя, мені також вас всіх не вистачає, але пам’ятайте: мамине серце завжди з вами”. Мені, як матері, дуже приємно, що і мій син також з гордістю носить вишиванку, шанує українські традиції та прислуховується до моїх порад. Хочеться, щоб і наші внуки цікавилися своїм корінням, історією свого роду, прекрасними нашими традиціями та звичаями і передавали у спадщину, ніколи не цурались свого народу. Українці завжди віддавали шану своїм предкам, пам’ятали про них, доглядали їхні могили. Я не можу второпати, що сталось з нами, мені дуже соромно за своїх односельчан, які цвинтар приводять більш-менш у порядок тільки перед Паскою. В інші дні буває просто неможливо пройти – бур’яни, сміття. Який приклад ми показуємо своїм дітям? Вони теж так будуть робити. А скільки одиноких могил, до яких не можуть прийти, або вже нема кому прийти? У Біблії написано: «Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди (а ми, звичайно, хочемо, щоб нам робили тільки добро і прощали нас), тож і ви робіть їм». Не забуваймо, що українці – велика нація, що ми гідні того, аби з нами рахувались у світі, щоб поважали нашу любу, милу, славну державу! Я рада, що я – українка, я горда, бо я – українка!!!
Ганна ТЕСЛЮК, начальник філії – Чернівецьке обласне управління ВАТ «Ощадбанк».

Спогадом про літо буде табір

Для більшості буковинських школярів літні канікули запам’ятаються перебуванням у таборах, де вони відпочивали від напружених уроків, веселилися, знайомилися, організовували різноманітні цікаві заходи, брали участь в екскурсіях, походах тощо. Щоправда, в області працювали тільки 14 стаціонарних таборів (по три зміни кожний), де оздоровилися майже 7 тисяч дітей, а 385 – то пришкільні табори з денним перебуванням учнів, у яких відпочили 43360 дітей пільгових категорій: із малозабезпечених та багатодітних сімей, родин, які перебувають у складних життєвих обставинах, схильні до правопорушень. Звісно, особлива увага приділена дітям-сиротам й тим, які позбавлені батьківської опіки. За словами начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту ОДА Олександра Довганича, з місцевих бюджетів на харчування дітей у пришкільних таборах було виділено 5 млн. 858 тис. гривень з розрахунку 10,2 гривні на одного учня на день (торік – на гривну менше). У Кельменецькому районі коштів виділялось більше – по 14 гривень, у Сторожинецькому й Хотинському – 12,5, 12, а ось у Чернівцях – тільки по 7. Звісно, пришкільні табори зі стаціонарними порівняти важко. Вони частково вирішують проблему зайнятості дітей влітку, проте – не проблему оздоровлення. Це загальнодержавний клопіт. Як повідомив О.Довганич, найближчим часом планується розробити довгострокову програму, в якій буде передбачено поступовий перехід від 14 днів відпочинку у пришкільних таборах до 21 дня оздоровлення у стаціонарних. Наразі вдалося спільними зусиллями оздоровити дітей із місцевостей, що постраждали внаслідок літніх повеней. Так, діти з Буковини відпочили в «Артеку» та «Молодій гвардії», Пущі Водиці, Бердянську, а також у стаціонарних таборах області. При цьому бралося до уваги бажання батьків і дітей. Таким чином, усього оздоровилося півтисячі хлопчиків і дівчаток із постраждалих населених пунктів.

Валентина МАЦЕРУК.

Пам’ятник борцям за волю
повинен стояти у центрі Чернівців

У “Буковині” від 20 серпня з інтересом прочитав статтю голови Чернівецького міського товариства політв’язнів та репресованих Дмитра Костельного “До бою їх вела ОУН”. Важко уявити, що почував напередодні Дня Незалежності автор, спогадуючи все те, що довелося пережити таким, як він сам, як голова обласного товариства політв’язнів та репресованих, шановна Ірина Войцехівська, котрих знаю особисто як справжніх патріотів, добрих, порядних і совісних людей. Адже це вони в лавах Української Повстанської Армії в ім’я утвердження на рідній землі української державної соборності під синьо-жовтим прапором і золотим тризубом вели важку, нерівну боротьбу з гітлерівсько-сталінськими, фашистсько-більшовицькими режимами. Сотні тисяч їхніх соратників було вбито, “навічно заслано” в “степи і дебрі” за межі України. А ті, що дожили до встановлення в Україні державної незалежності, так і не здобули належного пошанування. Більше того. Комуністи як прямі вигодованці тоталітарного союзно-імперського минулого і нині тужаться найти йому виправдання. А ще інші намагаються облаштувати в Україні чи не той же “інтернаціональний”, поліетнічний простір, знехтувавши його корінним народом. І все ж добродій Костельний – “навічно засланий” 1947 року до Сибіру, незважаючи на політичні суперечності нашого сьогодення, з цілковитою певністю наголошує: “Щасливі ті, які змогли повернутися на рідну землю, і двічі щасливі ті, які дочекалися жити в незалежній Україні”. Тож цілком закономірною сприймається і його думка про необхідність встановлення “в багатьох містах України пам’ятників борцям за волю України, за Українську державу”. Тим більше, як пише автор, “у наших неповторних Чернівцях”. І справді. Адже наше місто – столиця того “неповторного” українського порубіжжя, яке упродовж віків падало жертвою у все нових і нових розподілках великоімперських, великодержавницьких посягань наших ближчих і дальших сусідів. Зокрема, і в XX столітті, у час проголошеної Української Народної Республіки, після знакової ухвали Буковинського віча 1918 року. Тому вважаю висловлену шановним автором думку дуже слушною. Де-де, а в Чернівцях, на Буковині, в архітектурно обновленому центрі міста має стояти величний у своїй простоті обеліск: “Борцям за волю України, за Українську державу – вдячна Буковина”. Немає сумніву, що він для всіх, як сказано у Тараса Шевченка, “в Україні і не в Україні земляків.., і мертвих, і живих, і ненарожденних” буде гідним громадянським символом утвердження Правди, Права і Справедливості.
Віктор КОСЯЧЕНКО, просвітянин, заслужений працівник освіти України.

Ліс має бути в одних руках

Минулого тижня в м. Сколе на Львівщині відбулась виїзна колегія Міністерства лісового господарства за участю віце-прем’єр-міністра України з питань АПК Віктора Слаути, голови Держкомлісгоспу Миколи Шершуна, а також голів облдержадміністрацій та голів управлінь лісового господарства, представників екологічних організацій і журналістів Карпатського регіону. Спочатку господарі провели для гостей екскурсію, під час якої розповіли про проблеми сколівських лісів. Директор Сколівського лісгоспу, Остап Бойко:
– У нас є велика проблема – всихання смерічників, або так званих похідних ялинників. Ще в 1837 році австрійська влада завезла сюди і посадила альпійські ялинки. З плином часу стало помітно, що їм важко тут прижитися. І вони почали всихати. Мабуть, все ж таки кліматичні умови не ті. Тепер смерічники вирубуємо і замість них висаджуємо ялицево-букові породи. Зараз є 36 тис. га всихаючих смерічників, а це – 11 млн. куб. деревини – річна норма лісосіки. У свою чергу Микола Шершун, голова Держкомлісгоспу України, наголосив на інших проблемах лісової галузі:
– Головний недолік ведення лісового господарства – відсутність достатньої кількості лісових доріг. У Європі на 1000 га прокладено 32-35 км доріг, а в нас тільки 5-6 км. Це не дає можливості повною мірою освоювати лісосічний фонд та доглядати за лісом. Нам, як мінімум, необхідно 200 км. Зараз над цим працюємо. До того ж ще однією проблемою є недостатня кількість трелювальних канатних пристроїв. На це віце-прем’єр-міністр України з питань АПК Віктор Слаута зауважив:
– Нині Держлісгосп закуповує переважно чеські канатні пристрої, які коштують 130 тисяч євро. Зважаючи на це, держава уклала угоду із АвтоКРАЗом, який випускатиме трелювальне обладнання. Якістю воно не поступатиметься європейському, а за ціною буде значно дешевше. Начальник Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Воробчук розповів, що ситуація на Буковині із всихаючими смерічниками контрольована:
– У нас, на щастя, немає такої проблеми. Якщо з’являються подіб­ні факти, то ми їх системно усуваємо. Але на Буковині є тільки 2 трелювальні канатні установки, які закупили після повені 2008 року. Необхідно значно більше. Дороги ми будуємо за власні кошти, які управління лісового та мисливського господарства заробляють протягом року. На колегії Буковину також представляв голова обласної організації «Українське товариство охорони природи» Василь Королюк. На його думку, в сучасних умовах надто важливо, аби ліс зосереджувався «в одних руках», тобто в руках держави. Яка могла б завжди контролювати та дбати про “зеленого друга”. На колегії, що відбулась на базі Сколівського лісгоспу, лісівники вирішили провести подібні зібрання в кожній області. А також регулярно організовувати «круглі столи», аби інформувати громадськість про проблеми галузі. До того ж, начальників обласних управлінь лісового господарства Карпатського регіону зобов’язано забезпечити виконання в повному обсязі робіт з технічного переоснащення за кошти підприємств – у межах завдань, визначених Державною цільовою програмою «Ліси України» на 2010-2015 роки. Окрім цього, розробити регіональні програми використання рекреаційних можливостей лісів.

Олександр ТКАЧУК.
Фото автора.

Вісті з однієї сільради

Згадали і допомогли
Під час однієї з перших хвиль великої міграції наших краян за океан, що припала на 30-ті роки минулого століття, багато їх виїхало, зокрема, і з села Киселів Кіцманського району. Проминуло чимало часу, але в багатьох він пам’ять не стер. Недавно в селі гостювала сім’я Ворбець з Канади, яка відшукує тут своє родинне коріння. На знак поваги і любові до краю Ворбці взяли посильну фінансову участь в облагородженні джерела в урочищі Скала, яке дає питну воду для населеного пункту.
Хутір Загора – це теж Киселів
Крихітний (із п’яти дворів), він загубився в полях центральної садиби. Однак сільська рада не забуває про своїх жителів на далекому виселку. Тяжко-важко, але під час газифікації хутора спільно взялися за виконання важливих робіт. У надії, що в Загорі на обійстях народиться і защебече ще не одне дитя.
Є 45 і буде ще стільки
Киселів, переживши свого часу наслідки чорнобильської трагедії, все одно дуже перспективне село. Про це свідчить і його демографія. Так, сьогодні сільську дитячу установу відвідують 45 малюків. Ще на стількох батьки подали заяви. Але щоб прийняти всіх бажаючих, багато треба зробити, аби дитсадок відповідав усім вимогам. Передусім, в недалекій перспективі плануємо замінити пічне опалення. Кошти чималі, але сподіваємося, що нова районна та обласна влада допоможуть, адже діти були і залишаються для всіх головною турботою.
Олександр ДІДИК, сільський голова Киселева Кіцманського району.

Незалежність від людей,

або Як столиця святкувала день народження України

Замість передмови
19 років для молодої людини – вік ще не зовсім незалежний, принаймні від батьків. У них потрібно питати дозволу піти на дискотеку, поїхати кудись з друзями з ночівлею. Батьки ще намагаються регламентувати особистий час своїх чад, особливо коли йдеться про ніч. Адже вважають, що ті ще не зовсім дорослі і самостійні, тому й обмежують їхню свободу, мотивуючи це піклуванням про безпеку...
Незалежність – залежна
24 серпня 2010 року. Київ. Хрещатик. Рух на проїжджій частині вулиці перекрито. Людей більше, аніж щодня. Всі йдуть до Майдану. Ще б пак – там матиме слово Президент.
– Доцю, веди себе чемно, бо на тебе дивиться дядько міліціонер. Бачиш, він охороняє порядок, – пояснює молода мама дівчинці. – Доброго дня, можна пройти? – мовить далі жінка до правоохоронця, киваючи на загорожу, якою перекрили весь прохід до Майдану.
– А у вас запрошення є? – суворо запитує міліціонер.
– Ні, немає, – збентежено відповіла матуся. – А хіба потрібне запрошення, щоб святкувати День незалежності на Майдані? – не може збагнути жінка.
– Вибачте, я не можу вас пропустити без запрошення – в мене наказ! – сказав, як відрізав, правоохоронець. У цей час чимало людей із запрошеннями голубого кольору проходили повз них на Майдан…
І знову наказ…
За допомогою журналістського посвідчення пройшов у прес-зону. Її розмітили таким чином, що вона була своєрідним буфером між людьми на Майдані і VIP-зоною, де сидів Віктор Янукович зі свитою та гостями. На обличчях молодих людей, які тримали українські стяги, я чомусь не помітив піднесеного настрою та відчуття найбільшого державного свята. Перед загорожею, яка відділяла людей, немов мешканців… зоопарку, стояла дівчина. Було помітно, що їй нудно. Вона вловила мій погляд, отож, вирішив її сфотографувати. Однак дівчина так і не посміхнулась. Вже другий кадр вийшов із посмішкою. Я підійшов до неї, аби показати фото:
– Привіт, – вітаюсь з нею. – Чому сумуєш у свято?
– Та набридло це все! – поскаржилась незнайомка.
– Таке враження, ніби тебе тут змусили стояти…
– Та ні…– саркастично посміхаючись відповіла дівчина, даючи зрозуміти, що справді стоїть вона тут не з власної волі…
«Це смішно»
Після виступу Президента журналісти вирішили покинути прес-зону і піти поспілкуватися з людьми. Однак служба охорони не захотіла з нами так швидко прощатися:
– Я не можу вас випустити, – заявив охоронець у цивільному.
– Чому??? – хором здивувалися журналісти.
– Це ж смішно, – сказав хтось із гурту працівників ЗМІ.
– Це не смішно! – пробурмотів охоронець. – У мене наказ. – Однак зв’язався по рації з керівництвом і те дало “добро”, аби випустити служителів преси на свободу.
Оголений день народження
В обідню пору на Софіївській площі біля пам’ятника Богданові Хмельницькому також було що бачити. Активістки руху «Femen», які борються за гендерну рівність, і взагалі дівчата без комплексів проводили альтернативне святкування дня народження України. Вони розмалювали тіло українськими національними кольорами: (у найпікантніших місцях), і з гаслами «Незалежність – свято вільних» пройшлися площею, проспівали гімн, дочекалися кавалерів-байкерів, осідлали залізних коней і оголили груди. Не подумайте поганого – вони теж були “вдягнені” в жовто-блакитні кольори. І помчали столицею показувати всім свою незалежність…
Післяслово
Так столиця святкувала 19-ий День народження України. І, таки, мабуть, це й справді ще той вік, коли все має бути під контролем «батьків», які чинно сидять у зоні VIP.
Олександр ТКАЧУК.
Чернівці – Київ – Чернівці.
Фото автора.

Припущення аналітиків, що наймолодший і найвідважніший у колись єдиній помаранчевій команді Михайло Сеничак після відходу помаранчевих від влади складе свої повноваження голови виконкому обласної організації маргінального «Єдиного центру», з розкольницьких дій якого й розпочалося опускання влади на мілину, не підтвердилися. Від «центру» (невже це й справді центр?!), який тепер не тільки у моральному, а, очевидно, й матеріальному плані переживає не кращі часи, оскільки за несплату абонпослуг в офісі відключено телефон, пан Михайло не тільки не відійшов, а й посів у нім головний пост. Сталося це на партійній конференції позаминулої суботи після того, як Теофіл Бауер, котрого останнім часом у Чернівцях майже й не бачили, заочно склав свої повноваження. Незважаючи на поширювані чутки про куцість партійки, конференція відбулася за досить широкого представництва її членів (90 делегатів), лідера обирали на безальтернативній основі і майже одноголосно. Як буде з електоратом та із членством у «ЄЦ» – час покаже. Дехто вважав, що партструктура на теренах краю сяк-так закріпилася завдяки імені Бауера. Як не як, а людей, котрі працювали в команді колишнього голови облдержадміністрації, із якими в Теофіла Йозефовича нормальні стосунки та котрі вірили в нього, не бракувало. Чи є команда у Сеничака? Повністю сумніватися в цьому, пам’ятаючи, що на попередніх виборах міського голови саме він успішно конкурував із нинішнім градоначальником і набрав голосів у три з половиною рази більше, ніж Бауер, котрий також боровся за крісло мера, якось не випадає. Питання може бути в тім, чи є люди Бауера людьми Сеничака і навпаки, але це не так уже й важливо. Примітним залишається, що попри невелику увагу до обрання нового партлідера преси (за винятком однієї газети, котра напередодні виборів помістила натхненний лик Михайла Ярославовича з надписом «Разом до кращого!» у віконечку на першій сторінці), на блозі «Букінфо» поруч з інформацією про конференцію з’явилося чверть сотні коментарів. Спочатку – відверто позитивні, що опоненти розцінили як організовану самим Сеничаком акцію. Потім – уперемішку з порадами об’єднатися на виборах з іншим можливим претендентом на посаду міського голови – Михайлом Крайсом (останній, нагадаємо, є опальним депутатом міськради від БЮТу, котрий вийшов із його рядів). Хто з ким має об’єднатися, а чи приєднатися – питання недалекої перспективи, хоча майже очевидно, що в ролі приєднального буде не Сеничак. А листівки «Разом до кращого! Тільки новий мер вирішить старі проблеми!» головний єдиноцентрист за півмісяця до початку офіційної виборчої кампанії вже надрукував, і вони розміщені в людних місцях, поруч з афішами кінотеатрів та рекламою про приїзд у місто знаменитостей. Сеничака громада призабула, отож, нагадувати про себе, зважаючи на швидкоплинність виборчої кампанії, доводиться заздалегідь. Партійна оболонка, як видно, вважає, йому не зашкодить. Тим більше, що згідно з поправками до виборчого законодавства, пропонувати кандидатів на пост міського голови повинні якраз партії, самовисуванці більше не в ходу. То для чого шукати партійний дах десь, якщо є своя структура?! А тим часом, “Єдиний центр” розвивається і в глибинці: зокрема, днями відбулося партконференція у Хотині. Що ж до місцезнаходження Теофіла Бауера, то в даний час він у Києві, найбільш сміливі й радикальні уми прогнозують можливий курс на Велику Британію. Там навчається єдина дочка сім’ї Бауерів, то чому б і Теофілу Йозефовичу не осісти на Туманнім Альбіоні?! Ймовірно, й у ранзі чільника посольства, а чи в торговім представництві. Тим більше, що досвід такої роботи, працюючи послом у сусідній Румунії, вже набув.
Михайло ТОКАРЮК.

Дмитро Загул в ЕСУ

Абревіатура ЕСУ розшифровується як Енциклопедія Сучасної України. Цей звід відомостей про нашу країну ХХ століття в усіх вимірах виходить у Києві, починаючи від 2001 року. Донині побачило світ 8 томів із 25 запланованих. Нинішнього року має вийти 9-й том, де буде й стаття про нашого краянина Дмитра Загула, закатованого більшовиками на Колимі. Її підготував доктор філологічних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Б.І.Мельничук. З нагоди 120-річчя від дня народження Д.Загула, яке виповнилося 28 серпня ц.р., подаємо цю статтю (із збереженням енциклопедичного стилю), що являє собою найповніше трактування життєвого і творчого шляху видатного діяча української літератури.
Загул Дмитро Юрійович (псевд. і крипт.: І. Майдан, Б. Тиверець, Д. Буковинець, Г. Юрась, Г. Юрисіч, 3-Й, 3. Д., Ю. С. та ін.; 28. 08. 1890, с. Мілієве, нині Вижниц. р-ну Чернів. обл. – літо 1944, Колима) – поет, літературознавець, літературний критик, перекладач. Закін. Другу українсько-німецьку гімназію в Чернівцях, слухав лекції на філософ. ф-ті Чернів. ун-ту. Працював у газ. „Нова Буковина”. У 1915 вивез. рос. окупац. владою до Нижнього Новгорода, візити перебрався до Одеси, згодом до Києва, де приєднався до літ.-мист. групи „Музагет”, символіст. напряму. Від 1920 викладав всесвітню й укр. літератури на вищих пед. курсах у с. Ставище (нині смт), 1922 – вчитель і директор г-зії в с. Саварка (нині Богуслав. р-н; обидва – нині Київ. обл.). 1924 працював редактором у сценар. відділі студії „Українфільм”, від 1926 – ст. н. с. Комісії новіт. письменства ВУАН (обидві – Київ). Один із засн. і кер. (1926-1930) літ. орг-ції „Західна Україна”, чл. ВУСПП. 26 лютого 1933 заарешт., за звинуваченням у контрреволюційній діяльності засудж. на 10 р. заслання. Відбував покарання в Забайкаллі та на Колимі, де й загинув за документально не з’ясованих обставин. Реабіліт. 9. 08. 1957. Віршувати й перекладати почав 1906; перші твори надрук. 1909 в газ. „Буковина”. Першу поетичну збірку „Мережка”, позначену впливами „молодомузівців” у тематиці (переважав мотив нерозділеного кохання) й образно-стилістичних засобах, видав 1913 в Чернівцях. Наступні книжки – „З зелених гір” (1918), „На грані” та „Мара” (обидві – 1919) побачили світ у Києві, розтерзаному кривавими перипетіями братовбивчої громадянської війни. Однак у перших двох збірках ці перипетії практично не відчувалися, хоч були в них деякі відгомони тодішніх життєвих обставин, насамперед пекучої ностальгії, зродженої розлукою з буковинським краєм (розділ „З Підгір’я” у першій з них, вірш з початковими рядками „Я чую пісню, мов крізь сон / Далекий Черемош гуркоче...” – в другій). Домінувала ж у першій збірці інтимна лірика мінорного характеру (їй було відведено два заспівні розділи), а також розділ перекладів з російського поета-символіста К. Бальмонта й переспіви „На біблійні теми”, де переважали твори любовного змісту (цикл „З „Пісні пісень” Соломона”), хоч не обминалися й інші мотиви – „Єремія. 9, 1-3”, „Осія. Гл. 8”, „Екклезіаст”. Символістська відстороненість від громадсько-суспільної проблематики, заклики йти туди, „де вічні грані”, пронизують другу з названих книжок. Прямою протилежністю до них стала видана під псевдонімом Г. Юрисіч збірка „Мара”, що мала підзаголовок „З червоного року” та була яскравим лірико-публіцистичним сплеском болю й обурення українського патріота, викликаних розбійницькими діями „новітніх татар” – муравйовської червоної солдатні в січні 1918 року. За силою поетично висловлених тут почуттів збірка не поступається знаменитому Тичининому: „Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп’яний я”. В пізнішій „Автобіографії” (1927) 3. не признався в приналежності йому книжки „Мара”, бо це за тодішньої більшовицької диктатури було б самогубством. Більше того, під тиском цієї диктатури він перестав значною мірою бути самим собою (чи „до себе подібним”, як писав у збірці „На грані”), і це засвідчила книжка „Наш день” (X., 1925). Є. Маланюк побачив з неї, як „пекельна совєтська державна машина послідовно нищить нам помітних поетів і письменників українських” („Студентський вісник” (Прага). – 1926. – Ч. 5. – С. 38). Йшлося про написані в 1922-23 pp. вірші-прокламації, вірші-агітки з розділу „Жовтневий вихор” та ін. Що ж до поезій 3. 1919, почасти 1920, то вони, за Маланюком, носять „на собі печать дійсної культури й таланту”, переконують, що їхній автор – „поет м’якого акварельного малюнка, тонкого відчуття матеріалу слова”. Підтвердженням цього слугує, зокрема, поезія „Бабине літо”. Оригінальну поетичну творчість 3. увінчала книжка „Мотиви” (К., 1927), де він уперше звернувся до глибокої історії України, оповівши в невеликій поемі „Минулий сон” про „Лихо татарщини, / Вихор литовщини, / Панщину лядчини, / Темінь московщини...”, а в аналогічному за жанром „Спомині” – про гуцульського месника Олексу Довбуша (написаний розміром ,,Гайявати” Г. Лонгфелло, ввійшов до одного з найсильніших у збірці розділів – „Heimweh” – „Туга за рідним краєм”). Прикрасив книжку „Дифірамби” („Дифірамб пісні”, „Дифірамб водоспаду”, „Дифірамб весні” та ін.) – розділ, де О. Білецький, автор передмови, побачив „засвоєння техніки” Шіллерових творів цього жанру. Він же назвав 3. „тонким ліриком природи” (за вірші „Сон лісів”, „Осінній вечір”, „Осінній мотив” та ін.), підкреслив, що в деяких новітніх віршованих жанрах поет „не має конкурентів собі таки поки що в сучасній українській ліриці”, що він „поет мислі”, який, проте, „ніколи не заплутується в сітці власної вченості, як це трапляється з Брюсовим...”. Написав підручник „Поетика” (К., 1923), брошуру „Література чи літера­тур­щина? (Про українських „неокласиків”). Ч. 1, К., 1926), ст. „Рима в „Кобзарі” Шевченка” (Шевченківський збірник. Т. І / Під ред. П. Филиповича. – К., 1924, с. 109-118), „Спад ліризму в сучасній українській поезії” („Червоний шлях”, 1924, ч. 1-2, с. 141-166, підпис – Б. Тиверець), „Деякі риси старонімецької пісні про Валтарія з IX ст., аналогічні до окремих місць „Слова о полку Ігоревім” (Записки історико-філологічного відділу ВУАН, кн. VII-VIII. К., .1926), „До літературної генези українських неокласиків” („Шляхи розвитку української пролетарської літератури”: Літ. дискусія (1925-1928), X., 1928), про творчість Ю. Федьковича, В. Стефаника, П. Тичини, В. Сосюри, В. Блакитного, М. Терещенка, В. Кобилянського та ін. Поперекладав із зх.-європ. літ-р, зокрема І частину трагедії Й.-В. Гете „Фауст” (К., 1919), поему Дж. Байрона „Мазепа” (X.; К., 1929; Бльомберґ,1949; Сідней, 1953; К., 1993), твори Ф. Шіллера, Й.-Р. Бехера, М. Андерсена-Нексе та ін. Низка віршів 3. стала піснями („Заграли дзвони”, „Ти приходиш до мене щоночі”, „Ти чудова, як вечір весною” та ін.). Поетичні твори 3. перекладено англійською, білоруською, італійською, німецькою, російською мовами. У рідному селі поета його ім’ям названо школу, засн. музей і встановлено бронзове погруддя (1990, скульптор В. Гамаль). 1995 у Києві на будинку по вул. О. Гончара, №36, відкрито мемор. дошку. На його честь названо вулиці у Вижниці та в Чернівцях, обл. орг-ція НСПУ разом з громадою с. Мілієве 1990 заснувала літ. премію ім. 3. Поет став героєм художніх творів В.Бобинського, М.Зерова, М.Івасюка, М.Лазарука, В.Лелека, Б.Мельничука, Д.Осічного, С.Паращука, М.Сороки та ін. Тв.: Вибране. К., 1961; К., 1966; Окрушинки поезій. Чернівці, 1990; [Вірші] // УМЛШ. 1990. № 10; Поезії. К., 1990; [Вірші, уривки зі ст. „Подарунок Буковини”] // Письменники Буковини 2 пол. XIX – 1 пол. XX ст. Хрестоматія. Ч. 1 / За ред. Б. І. Мельничука, М. І. Юрійчука. Чернівці, 2001, с. 604-621. Літ.: Славутич Я. Розстріляна муза. Детройт; 1955; К., 1992; Реабілітований Дмитро Загул// Сучасність. 1962, № 7; Бутковська О. З книги життя Дмитра Загула // Там само. 1968, № 9; Далавурак С. Дмитро Загул // Українські радянські письменники: Критичні нариси. К., 1968; Мороз-Стілець Т. Спогади // Вітчизна. 1970, № 8; Голос пам’яті: Спогади. К., 1989; Далавурак С. „Білі плями” в чорному обрамленні // Літ. Україна. 1988, 16 червня; Мельничук Б. Літературна премія імені Дмитра Загула // Буковинське віче. 1990, 3 листоп.; Далавурак С. Невідомі поезії нашого земляка // Молодий буковинець. 1991, № 46; Мельничук Б. Дмитро Загул очима Євгена Маланюка // Буковинський журнал. 1995, ч. 3-4; Жила В. Переклад „Фауста” в системі нових концепцій // Слово і час. 1999, № 8. Мельничук Б. Чи знаємо справдешнього Загула? // Буковина. – 2000. – 30 серпня. Мельничук Б. Дмитро Загул як речник української національної ідеї // Буковинський журнал. 2006, ч. 4.
Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Головна вимога – фаховість

Свого часу кіцманчанці Вірі Каленюк трудовий колектив довірив бути народним засідателем у районному суді. Молодій дівчині, яка вже досягла певних успіхів на культосвітній стезі (працювала художнім керівником ансамблю, в. о. обов’язки директора Будинку культури), припала до снаги праця небагатослівних і зважливих суддів, наполегливих прокурорів та кмітливих адвокатів. Тож і вона вирішила стати юристом, наважилася вступити на навчання до Всесоюзного юридичного заочного інституту, що діяв у Москві. Одержавши у 1961 році диплом про вищу освіту, Віра Каленюк прийшла до районного суду працевлаштовуватися, однак, там не виявилося вакансії. Отож, їй запропонували тимчасово місце нотаріуса в державній нотаріальній конторі. З того часу проминуло вже 49 років. Працювала В.С.Каленюк у Заставні, Садгорі, а з 1996-го вона – приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу. Досвідчений фахівець, добрий порадник, Віра Семенівна знайде вихід із складної ситуації, дасть вичерпну консультацію. Невипадково у неї найвищий життєвий принцип – фаховість. Тому має чимало постійних клієнтів, які періодично просять у неї поради, оформляють юридичні документи. Вона щедро ділиться набутими знаннями, підготувала 5 молодих нотаріусів, які нині працюють у різних районах краю. Хоч роки й беруть своє, але вона продовжує трудитися, бо переконана, що може принести користь ще багатьом людям.

• Запитували – відповідаємо

Спадковий договір

«Хотілося б більше дізнатися про законність, умови та наслідки посвідчення спадкового договору».
Марія ІЛАЩУК. м. Чернівці.
За спадковим договором одна сторона зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно. Предметом спадкового договору може бути як рухоме, так і нерухоме майно. Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчує нотаріус. Їх нотаріальне посвідчення відбувається за місцезнаходженням майна або місцем реєстрації однієї зі сторін правочину. Набувачем може бути фізична чи юридична особа, відчужувачем – подружжя, один із подружжя або інша особа, приміром, співвласник майна, що є у власності двох або більше осіб. Настання юридичних наслідків за договором пов’язане тільки з фактом смерті відчужувача. Лише після того набувач стає власником майна, що є предметом договору. Відтак він має право на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном. Втім, навіть після того, як він здійснить розпорядження майном, протягом певного часу буде перебувати під тягарем невиконаних обов’язків, обумовлених договором. Згідно зі ст. 1307 ЦК, на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус накладає заборону відчуження. Інструкція про вчинення нотаріальних дій передбачає, що після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлюючий документ на нерухоме майно, що було предметом договору, та приєднується до примірника договору, що зберігається у справах. На ньому робиться відмітка про перехід права власності до набувача у зв’язку зі смертю відчужувача. Як відомо, зміст права власності складають три правомірності – володіння, користування і розпорядження. Тобто новий власник має юридичну можливість на свій розсуд розпоряджатися, передати його за договором користування іншій особі тощо, зберігаючи за собою право власності на передану річ. Спадковий договір може бути посвідчений нотаріусом тільки за наявності письмової згоди одного з подружжя. Згода посвідчується нотаріально.
Надія ІСАК,
головний спеціаліст відділу
нотаріату Головного управління юстиції в області.

Хто гріє руки на “газовому питанні”?

Політики перетворили блакитне паливо на засіб залякування суспільства перед виборами замість того, щоб говорити про реальні проблеми

У зв’язку з серпневим підвищенням “газове питання” знову увійшло до топ-списку обговорюваних тем. Проте подорожчання газу незрівнянно менше загрожує гаманцям пересічних громадян, ніж, приміром, ріст цін на продукти харчування, викликаний загальносвітовою тенденцією через аномальну спеку. Для більшості споживачів подорожчання газу в серпні спричинить збільшення щомісячних витрат сімейного бюджету в середньому не більше ніж на 20 грн., тоді як подорожчання тієї ж гречки вельми істотніше вдарить по кишенях громадян. Питання в іншому. Кому вигідно говорити саме про газ, замовчуючи цілу купу реальних проблем в суспільстві, які чекають не один рік невідкладного вирішення?

Отож, цифри і факти
У серпні уряд прийняв рішення підвищити ціни на стратегічне для України паливо – ціна природного газу для громадян зросла у півтора раза. Відразу ж опозиційні політики (і не тільки – комуністи також – прим.ред.) почали ганьбити український уряд за те, що він начебто намагається відняти додаткові кошти у власного населення. Однак насправді суттєве підвищення стосується тільки заможних громадян, більшість же переплатить у середньому 20 гривень. І таких, за даними НАК «Нафтогаз України», в країні понад 86%. При цьому для понад третини населення, які використовують газ тільки на кухонних плитах, щомісячний ріст витрат становитиме усього 5,2 гривні на місяць. Це не більше ніж пачка не найдорожчих цигарок. Заплатять значно більше лише ті, хто має багатоповерхові котеджі під містом. Вони й досі платили майже (якщо платили?) 1,5-2 тисячі гривень на місяць, отож, додаткові 400-500 гривень не створюватимуть проблем.
Кому вигідне підвищення?
Навряд чи підвищення ціни на газ є несправедливим. За два роки істотно зросли курс долара, вартість продуктів, будівельних матеріалів, але сталою була ціна на газ. Як наслідок – газові компанії не мають коштів на утримання мережі, через що трапляються трагедії, на кшталт тої, що була через вибух газопроводу у Дніпропетровську. Це – ціна, яку заплатила Україна за те, що платимо за газ менше, ніж у газоносній Росії, менше, ніж у будь-якій країні СНД, за винятком хіба що Білорусі. Підвищення цін на газ стало необхідністю не за часів президентства Віктора Януковича. Це зобов’язання перед світовою спільнотою прийняла ще в квітні 2009 року Юлія Тимошенко, підписавши від імені держави меморандум з МВФ. Тепер уряд Миколи Азарова змушений їх виконувати. Іншого виходу в нього немає, адже інакше не виконати реальних соціальних програм. Політики попередньої влади активно намагаються зробити власний піар на урядовому рішенні. Для них головне – майбутні вибори у місцеві ради, задля них вони здатні проголошувати що завгодно. Але чому вкотре забувають навести українцям реальні факти, а не штучно роздувати проблему? Чи не тому, що правда не на їхньому боці?..

Сергій БІЛИЙ.

Три тижні серед ровесників

У дитячому оздоровчому таборі «Калинка», що у с. Ванчиківці Новоселицького району, щороку мають можливість відпочивати діти-сироти та діти із малозабезпечених і багатодітних родин. Для них створені всі умови для оздоровлення: п’ятиразове харчування, спортивні секції, гуртки, комп’ютерний клас, бібліотека. Один із найулюбленіших гуртків – «Умілі ручки», де діти власноруч виготовляють прикраси та аплікації. А ще вони в таборі співають, танцюють, малюють, декламують… Кожен день приносив нові враження і сюрпризи. На свято «Хамелеона» діти могли перевтілитися в улюбленого казкового героя. До них у гості приїжджали актори обласного театру ляльок з казкою. До 70-ліття області кожен загін представив стіннівку з власним баченням краю. Малювали зелену Буковину, родину, символіку, університет. Найголовніше, що у кожному малюнку обов’язково зображали мирне небо і яскраве сонечко. Неважко було вгадати дитячі мрії. Коли в останні серпневі дні, після закінчення третьої зміни настав час прощатися, нікому не хотілося розлучатися. Та в кожного з вихованців залишилася надія, вірою зігріта, що зустрінуться й наступного літа.

Ірина КОРМУШ.

Кіднепінг «по-чагорськи»

Наприкінці торішньої зими неабиякий резонанс викликав злочин, пов’язаний з викраденням дитини. Тоді не тільки правоохоронці, але й чимало звичайних громадян долучилися до пошуку нелюда. Більше того, в міліції побоювалися, що буковинці вчинять самосуд над викрадачем, тому намагалися щонайшвидше знайти його й запроторити до ізолятора тимчасового тримання. Сталася пригода 16 лютого 2009 року. Власниця бару «У Петровни» наприкінці зміни помітила, що кудись запропастився її синочок. Ретельні пошуки не дали результатів. Та один із клієнтів раптом пригадав, що шестирічного хлопчину забрав із собою відвідувач. Мовляв, на власні очі бачив, як заманював шоколадкою… Абсолютно голу дитину знайшов у картонній коробці на смітнику, що на вулиці Комарова, 4, випадковий перехожий. Він і повідомив правоохоронцям про несподівану знахідку. А далі розшуковці знали, що робити. Невдовзі з’ясували, що зловмисник привіз хлопчика до себе додому в с.Чагор Глибоцького району. Для чого? Ні в ході слідства, ні на судовому засіданні викрадач не зізнався в цьому. Забавляв дитя, мовляв, грався з ним. Аж раптом (і це природно) малюк захотів до мами, почав репетувати, вириватися з хати. Чоловік схопив його руками за худеньке горло і стиснув… Через деякий час усвідомив, що дитина померла. Налякався, що його знайдуть і засудять. Тому зняв з дитини одежину та взуття, вкинув тільце до погреба й замкнув двері. А сам пішов… пиячити. Повернувся пізно. Заглянув до погреба й, незважаючи на солідну дозу випитого, помітив, що хлопчина поворухнувся. В душі несподівано прокинулося щось людяне. Він підняв його на руки і заніс до кімнати. А тут повернулася дружина, яка після доброго прочухана змусила чоловіка відвезти дитину до міста. Що він, власне, й зробив. Але не повернув на те місце, де взяв, а вкинув до порожньої картонної коробки. Глибоцький райсуд нещодавно виніс вирок у цій справі. Викрадача засудили до чотирьох років та шести місяців позбавлення волі. За висновками експертизи, чоловік психічними захворюваннями не страждає, хоча у нього й виявлені ознаки органічного розладу поведінки. На суді підсудний свою вину у викраденні малолітнього визнав повністю, однак завдання тілесних ушкоджень заперечував. На вирок має право подати апеляцію до апеляційного суду.

Анатолій ІСАК.

Солодка праця

Кажуть, що іноді історія села впливає і на долю його людей. Так, за легендою, від часів свого створення Нелипівці, що на Кельменеччині, мало іншу назву – Липівці. Багатющі липові гаї розросталися тут і милували своєю красою та ароматом. Не дивно, що основним видом занять у липівчан було бджільництво. Вони виробляли з липового дерева різноманітне начиння – ложки, миски, кухлики, діжки тощо. На місці зрубаних дерев одразу ж саджали нові. Проте під час монголо-татарської навали, як стверджують перекази, жителі завзято боролися із загарбниками, за що й були покарані: вороги перебили більшість населення села, а всі липи „вирубали до ноги” й спалили. Село відбудували, проте на іншому місці, а назву змінили: замість Липівців стали Нелипівці, тобто – село, яке не має лип. Однак жителі не полишили своєї праці на пасіці... З тих часів у Нелипівцях споконвіків пам’ятають і шанують пасічників. Саме тут зустрічаються цілі династії бджолярів, які від діда-прадіда передають своїм нащадкам вікові секрети праці на пасіці. У селі особливо славляться три найстаріші династії, що займалися цією клопіткою працею: Михайла Беженаря, Івана Гермаковського та Семена Гуцула. Бджільництво завжди було в пошані в українського люду. Адже всі знали, що мед не тільки смачний, але й корисний. Проте не кожному була під силу праця біля маленьких бджілок-трудівниць. Вона завжди вимагала великого досвіду та вміння. Тому пасічником могла бути тільки людина працьовита та поважна. Сьогодні в Нелипівцях є 16 пасічників, які щиро залюблені у свою працю. Головне для них – це задоволення від своєї роботи, а не матеріальна винагорода. З деякими з них вдалося поспілкуватися.
– Мій батько, Семен Костянтинович, свого першого вулика придбав десь у 1957 році, – ділиться спогадами Олена Шурхай. – Спочатку це були вулики-довбанки чи дуплянки, накриті очеретяним дахом. З часом маленька пасіка розрослася до 100 бджолосімей, з’явилися перші багатокорпусні вулики-стояки. З ранньої весни батько вивозив пасіку на опилення садів. По закінченні сезону перевозив її у ліс, де було багато медоносів, завдяки чому збирали хороший травневий мед. Але на цьому мандри з пасікою не закінчувалися. Потім вона кочувала на поле, де зростали соняшники, а під кінець літа – на гречані лани… Він був закоханий у свою роботу з бджолами. Вважав, що багато чому варто було б повчитися у них і людям, адже у їхніх сім’ях, як не раз казав, панує висока організація праці, свій особливий мікроклімат, своя психологія взаємин. У 1999 році Семен Гуцул відійшов у вічність, однак, усе село й сьогодні пам’ятає доброго та веселого бджоляра. Донька разом зі своїм чоловіком продовжує справу батька.
– Любов до бджільництва прищеплена нам із дитинства. Аромат і смак меду привабливий і корисний для здоров’я, – говорить Віра Парамонова. – Бджільництвом займалися мої батьки. У них було до 20 сімей, за якими старанно доглядали. А коли прийшла старість, й вони не змогли уже пильнувати за “божою комахою”, то ми з чоловіком самі зайнялися бджільництвом… Іноді приємно просто постояти біля вулика і дивитися, як вони, трудівнички, носять у свої домівки пергу. Скільки користі приносять маленькі бджілки, запилюючи квітучі сади, поля… Цілющий не тільки мед, а й бджолина отрута, прополюс, перга, віск. Це багатство матеріальне і духовне, яке приносить задоволення від безмежного спілкування з бджілкою.
– Мрія займатися бджільництвом зародилася у мене з дитинства, коли спробував першу ложку меду, – сміючись, розповів Ігор Борщук про своє захоплення. – Перший вулик придбав у 20 років. На роботі познайомився з Віктором Ковальчуком з села Бурдюг. Побував у нього на пасіці, яка налічувала майже 100 сімей. Враження від побаченого було неймовірне: повітря чисте, наповнене ароматом квітів та меду, пряним і цілющим запахом перги… Але згодом, всерйоз захопившись бджільництвом, зрозумів, що це не тільки приємний відпочинок чи забава. Насамперед, це невтомна праця! Мед не дасться даремно ні бджолі, ні пасічнику. Як казали наші прадіди: бджіл тримати – не в холодку лежати, розмовами меду не збереш. Зрозумів й інше: теорія і практика йдуть тут рука в руку, доповнюючи і збагачуючи одна одну. Пасічниками, як і мореплавцями, за одними лише підручниками не стають. І ця людська відвертість ще раз потвердила мені: важка праця на пасіці, але скільки задоволення вона приносить тим, хто дійсно любить цю справу! Докладеш зусиль, любові, не будеш лінуватися, то й винагороду заслужену матимеш: солодкий мед, як кажуть, справжній Божий дарунок. І як то гарно, що в Нелипівцях, де історія села тісно переплелась із захопленням людей, не забувають своїх бджолярів. Сьогодні в сільському музеї збирають спогади пасічників, щоб у майбутньому, розповідаючи легенди про село, можна було повідати і про тих, хто продовжує справу своїх прадідів і батьків, які в ті далекі часи теж боготворили бджолу і не розлучалися з нею до днів останніх.

Тетяна ТРЕБИК.
Кельменецький район.

Грім у вересні – на теплу погоду

Ось і осінь нечутною ходою робить свої перші кроки. Все ще зеленіє, небо синє-синє, повітря настояне на запашних яблуках, у садах – різноманіття барв осінніх квітів. Легенькі тумани вранці і ввечері заполоняють видолинки, а у піднебессі – пташині зграї. Дні вересня бувають погожими, наче у серпні, а то раптом засвище вітер, почнуться такі сірі, нудні дощі. Починають жовтіти листочки, хоч трава ще іноді виблискує яскраво-зеленим кольором, а подекуди – вже й коричневим. Вересень сурмить збір до зустрічі перехідного сезону, дуже важливого у житті рослин і тварин. Стає прохолодно біля води, особливо вранці. Риба починає йти в глибину. 23 вересня сонце з Північної півкулі переходить у Південну, настає осіннє рівнодення, астрономічна осінь. У народі кажуть: мине бабине літо, а там і листя на дереві не втримається. На горобині починає обсипатись різьблене листячко, а ягоди все більше червоніють. Задумались про вирій перелітні птахи. Бобри посилено займаються лісоповалом – основні гілки сплавляють поближче до своїх хаток, а тонші гіллячки – біля «дамб». Підземні жителі – кроти – опустились із суходолів у нижні частини низин, бо головний їхній корм – дощові черв’яки, а їх більше у вологих шарах землі. Поки що тримаються гриби – боровики, сироїжки... Перед тим, як «засентябрить», великий рух у мурашниках – мурахи ховають свої кокони, так звані мурашині яйця. Жителі великого мурашника – іноді їх кілька мільйонів! – щоденно поїдають майже кілограм шкідників лісу і личинок. Бережіть їх, не руйнуйте! Летять ключем журавлі – повільно, урочисто, ніби відпливають у далекий теплий край. І це – найбільш хвилюючий епізод осені.

Робота в теплицях і парниках

У теплицях продовжують догляд за старими і висадженими рослинами огірків і помідорів. Наприкінці вересня закінчується плодоношення огірків у плівковій теплиці. Багато довгоплідних сортів огірка, в тому числі Зозуля і Кристал, дуже добре консервуються. У першій половині вересня в зимових і весняних теплицях висаджують розсаду салату головчастого. Спосіб висаджування – квадратний за схемою розміщення: 20х20 см. Дотримуються оптимального поливного режиму. При надмірно частих поливах рослини уражуються гнилями. Щоб уникнути цього, їх поливають до початку формування головки, не частіше одного разу на 10-15 днів, потім ще рідше. Поливають салат два-три рази при відкритих кватирках у першу половину дня. Виростають головки масою 70-250 г. У зимових і весняних теплицях, що обігріваються у вересні найкращий термін висіву петрушки для багаторазового збирання. Спосіб висіву вузькорядний, з міжряддями 15-20 см. Норма висіву насіння – 1,5-2 г/м.кв. До січня збирають два врожаї зелені (2-5 кг/м.кв.). Те ж саме можна одержати, висаджуючи у вересні 60-80-добову розсаду селери за схемою розміщення рослин 15х5 см. У парниках продовжують вирощувати томати, перець, баклажани. Високорослі сорти томатів підв’язують до кілків. Якщо на рослинах залишилося ще багато несформованих плодів, їх відв’язують від кілків, укладають на ґрунт, а парник на ніч укривають рамами і зверху матами. Вдень у теплу погоду (вище +20°С) рами ставлять на 1-2 год. на стійки для провітрювання рослин, оранжеві плоди знімають і закладають на дозарювання. У вересні частину парників, що звільнилися, займають під посіви редиски (третій оборот). Її регулярно поливають, витрачаючи через одну-дві доби відро води під раму. У цьому місяці готують ґрунтосуміші для теплиць і парників на наступний рік. Завершують складання в штабелі торфу, компосту, ґрунтосумішей. Теплиці і парники, не зайняті овочевими рослинами в осінньому обороті, звільняють від рослинних решток, ґрунту, використаного біопалива і складають їх роздільно. Рослинні рештки з ознаками захворювань спалюють, а неуражені хворобами – закладають у компост. Ремонтують теплиці й парники. Ведуть просушування, побілку погребів і підвалів, перевіряють роботу вентиляції. Мати і рогожі добре поливають окропом, потім просушують і збирають на зберігання. Знезараження теплиць (стін, стелажів), парників (парубнів, рам), ящиків проводять шляхом обприскування настоєм хлорного вапна (400 г на 10 л води). Вапно протягом 3-4 год. відстоюють, потім рідину зливають в інше відро і використовують для обприскування. Осадом вапна обмазують стелажі й парубні. При наявності в теплиці або парнику павутинного кліща, концентрацію настою підвищують (1 кг на 10 л води). Якщо в парнику планується дорощувати якусь культуру, то дезинфекцію закінчують за 10-12 діб до висаджування рослини в парник. Знезаражені рами, мати, ящики й інший інвентар просушують на сонці й збирають на зимове зберігання. Парникові рами перед збиранням ремонтують і склять. Знезараження теплиць і парників від збудників хвороб здійснюють також шляхом спалювання 60 г сірчаного брикету (сірка, калієва селітра, діатоміт) на 1 м.куб. У тепличному і парниковому ґрунті нерідко накопичуються збудники хвороб – білої гнили, кили, чорної ніжки, борошнистої роси, стрику й ін. Заражений ґрунт виносять із споруд, проте в городі відразу не застосовують. Для його дезинфекції використовують сухе хлорне вапно. Ґрунт штабелюють шарами по 20 см і пересипають вапном з розрахунку 200 г/м.кв. Висота штабеля не більше 1 м для кращого промерзання ґрунту взимку. Влітку ґрунт перелопачують, а наступної весни вносять під посіви у відкритому ґрунті.

Сад духмяніє врожаями

Яблука і груші осінніх сортів збирають, коли вони повністю достигли. Що довше плоди таких сортів залишаються на дереві, то більша їх вага, краща якість і тим довше вони зберігаються. Однак зволікати до настання тривалих дощів з вітрами, а тим більше приморозків, не варто. До речі, яблука найкраще зберігаються при температурі від нуля до +2 градусів і відносній вологості повітря в межах 95 відсотків. Настав час осіннього обробітку грунту з одночасним внесенням органічних та фосфорно-калійних добрив. На молодих, неплодоносних деревах прищеплюють сильнорослі паростки, припиняючи їх ріст і прискорюючи визрівання деревини. Вересень – найкращий для заготівлі та посадки здерев’янілих живців: для порічок – перша, для смородини – друга половина місяця. У смородини всіх видів, агрусу, японської айви слід вирізати висохлі, тонкі, нульові (тобто такі, що ростуть із землі), старі, загущені, а також нахилені низько до землі гілки. Кущі варто зв’язати шпагатом або дротом, підживити суперфосфатом та калійним добривом, розсипати компост, перекопати лопатою та підгорнути. Кущі, задернені травою, підживити розчином добрив. Роботи з чагарниками можна відкласти на початок жовтня.

Сторінку підготував Анатолій ІСАК.

Готуємо запаси на зиму

Ті, хто не встиг з малиною, смородиною і вишнею – не засмучуйтеся. Зараз ще не пізно подбати про заготовки на зиму – основних овочів та фруктів удосталь. Якщо постаратися, можна зробити багато інших, – не менш смачних і багатих на вітаміни домашніх консервів, які порадують ваших близьких узимку. Пропонуємо кілька рецептів, як зберегти «літо в банці». Можливо, вони сподобаються і вам.
Помідори в желе
На дно підготовлених літрових банок кладуть половинки очищеної цибулі, на них – стиглі, але не дуже м’які помідори, розрізані на чотири частини, по 2-3 горошини духмяного перцю і заливають розсолом, що закинів. Заздалегідь готують желатин: 50 г порошку на 30-40 хв. замочують у воді, дають набухнути, доводять до кипіння, але закипіти не дають, а відразу вливають у банки з помідорами. Стерилізують 20 хв., закривають. Для розсолу на 6 літрових банок – 2,5 л води, по 4 столових ложки цукру і солі.
Перці в томатному сокові
Солодкі перці середньої величини перебирають, видаляють плодоніжку і насіння, промивають серцевину. Заливають окропом на 5 хвилин, потім споліскують холодною водою, обсушують і складають у банки, вставляючи перці один в другий. Вливають томатний сік або кип’ячену підсолену воду (пів чайної ложки на один літр води), потім стерилізують 1 годину, закривають.
Слива в маринаді
Стиглі сливи миють, акуратно виймають кісточки, розкладають у простерилізовані літрові банки, додають прянощі на свій смак: гвоздику, корицю, мускатний горіх – що є у домі. Окремо варять маринад. Склад такий: по 3 склянки цукру і 1 склянці оцту на 1 л води. Існує одна хитрість: для збереження аромату оцет потрібно вливати у розчин вже в останній момент, щоб він не встиг закипіти. Потім заливають сливи гарячим маринадом, стерилізують банки впродовж 20 хв. і відразу ж закривають.
Незвичайне асорті
Огірки і яблука ретельно миють, обдають окропом і щільно вкладають у 3-літрові банки. Потім кидають у кожну по 10-12 листочків чорної смородини, заливають розсолом – по 50 г солі й цукру на 1 л води – і закривають банки.
Компот «Південний»
Його варять з яблук, слив і винограду. Яблука нарізають на 4 або 6 частин залежно від розміру, видаляють серцевину, кладуть у друшляк, занурюють на 5-6 хв. в киплячу воду, потім в холодну, дають обсохнути. Сливи ріжуть навпіл, виймають кісточки. Виноград знімають з гілочок, промивають. Фрукти розкладають у ретельно промиті й обшпарені окропом літрові банки і заливають сиропом (склянка цукру на 1 л води), що закипів. Накривають кришками, стерилізують на маленькому вогні 20 хвилин, потім закривають.

Чай для курей

Мабуть, усім вам доводилося бачити, як випущені з хліва кури п’ють дощівку чи жадібно клюють сніг. Тому періодично їм варто давати снігову воду, підігріту до +20 градусів. Вона м’яка, за складом схожа на дистильовану. Така рідина легко всмоктується тканинами організму і є добрим розчинником для багатьох продуктів життєдіяльності й усіх мінеральних речовин, виводячи їх надлишок із організму. Однак надто часте вживання дистильованої води може спричинити зменшення необхідних сполук. Тому слід знати міру. Також раз на тиждень птиця повинна пити зарожевлену марганцівкою воду. Вона покращує обмін речовин, хоча і має здатність виводити із організму вітаміни. З лікувальною метою допускається розводити у 10 л води максимум 1 г марганцевокислого калію. До речі, цей розчин шкідливо наливати у металевий неемальований посуд. Також пам’ятайте, що марганцівка не повинна застоюватися у напувалках понад 30 хвилин.

ЖКГ розвиватиметься за програмою

39-та сесія Чернівецької обласної ради затвердила Комплексну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства Чернівецької області на 2010-2014 роки, що має за мету реалізацію державної політики щодо розробки системи заходів, спрямованих на інтенсивний розвиток житлово-комунального господарства, вдосконалення або докорінну зміну чинних форм та методів регіонального управління галуззю, задоволення потреб усіх споживачів в економічно доступних житлово-комунальних послугах належного рівня та якості, створення умов для сталої, ефективної роботи та розвитку підприємств житлово-комунального господарства в ринкових умовах, забезпечення прозорості у взаєминах між суб’єктами ринку житлово-комунальних послуг, стимулювання економного та раціонального використання енергоресурсів, насамперед енергоносіїв. Сесія крайового парламенту своїм рішенням доручила головам районних державних адміністрацій, Чернівецькому та Новодністровському міським головам забезпечити виконання заходів цієї програми та щороку під час розробки та затвердження проектів місцевих бюджетів передбачати необхідні кошти для забезпечення її виконання. Зазначеним рішенням сесії обласної ради визначено джерела фінансування заходів, передбачених Комплексною програмою. Це кошти державного і місцевих бюджетів (субвенцій), житлово-комунальних підприємств, інвестицій, грантів, а також кошти з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.
Задля туристичної привабливості
Проект Чернівецької обласної ради «Підвищення туристичної привабливості та формування позитивного іміджу Чернівецької області через впровадження новітніх методів у музейно-краєзнавчу роботу» візьме участь у Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування 2010 року. Рішення про затвердження цього проекту прийняла 39-та сесія крайового парламенту. В результаті реалізації заходів, передбачених проектом, планується створити музейно-туристичний портал Чернівецької області та міста Чернівці, перетворення Чернівецького краєзнавчого музею на ключовий елемент музейно-туристичної мережі області, надання музейним закладам області новітнього програмного забезпечення, яке дозволить їм покращити ефективність роботи та підвищить зацікавленість музеями Буковини з боку вітчизняних та іноземних туристів. Заступник голови обласної ради Тодор ГУЦУЛЯК надіслав лист Дирекції Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, в якому поінформував її керівництво про рішення крайового парламенту.
Створено Малу академію
Рішення про створення комунального обласного позашкільного навчального закладу «Буковинська Мала академія наук учнівської молоді» прийняла 39-та сесія Чернівецької обласної ради. Діяльність цього закладу буде спрямована на підвищення якості навчально-виховного процесу в дослідницько-експериментальному напрямку, пошук, підтримку та залучення до наукових досліджень обдарованої учнівської молоді, створення належних умов для забезпечення подальшої творчої та дослідницької роботи юних науковців. Навчанням у Буковинській Малій академії наук планується охопити майже тисячу вихованців, які займатимуться тут упродовж трьох років. На баланс новоствореного позашкільного навчального закладу буде передано приміщення на вул. Сторожинецькій, 62 обласного центру. Розв’язання відповідних організаційних питань покладено на Головне управління освіти і науки обласної державної адміністрації, повідомляє прес-служба обласної ради.

Борі нам не вистачало…

Так, так. І не сумнівайтесь у цьому! Широко рекламований неформал із Росії Боря Мойсеєв з “Кроликами” відкрили у Тарашанах крутий ресторан з готелем. Підспівувала “Піккардійська Терція” Усі ці відомі артисти спеціально приїхали у знане буковинське село (знане не тільки тим, що звідти родом колишній буковинський губернатор Теофіл Бауер, що колись, ще за радянських часів, тут був відомий на всю Україну льонозавод, а й іншими чеснотами), аби взяти участь у оказії – відкритті комплексу, де розважатимуться буковинці, а також приїжджі гості. Елітна музика, поважні відвідувачі, вишукані страви – все це при «Тарашанах». Микола Гушул, директор торгово-розважального комплексу: «На першому поверсі у нас чотири більярдні столи і барна стійка. По периметру – бар, тож люди спокійно відпочиватимуть, граючи у більярд. На другому поверсі розташовано сім двомісних номерів і великий банкетний зал, де можна проводити весілля, дні народження». Не бачить ніякої диверсії, загрози для здоров’я буковинців у відкритті ще одного бару-ресторану й головний лікар Глибоцької центральної районної комунальної лікарні Іван Шкробанець: «Люди мають тут відпочивати, набиратися позитиву і, відповідно, зберегти своє здоров’я», цитує його слова ЗІК. Торгово-розважальний центр розташований поблизу траси, забезпечений величезною автостоянкою, що надзвичайно зручно для приїжджих. У день відкриття їх було немало. Отож, не дивно, що дійство супроводжувалось грандіозним концертом. Олег Сандуляк, організатор концертів: «Родзинка заходу полягає в тому, що артисти, підібрані на цей концерт, є різноплановими. Це «Піккардійська Терція» – талановитий співочий колектив, це народні артисти України, майстри гумору Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко, яких у народі називають «кроликами», і народний артист Російської Федерації Борис Мойсеєв». Відомі артисти не шкодували гарних слів, аби привітати господарів та гостей. Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко, удостоєні звань народних артистів України, ламаною російською на тверезу голову проголосили: «Дай Боже, щоб вони (бари, ресторани і т.д.) відкривалися по всій Україні. Це дуже здорово, це правильно! Навіть будемо на концерті говорити, що наші друзі із Сучави знатимуть, куди за продуктами їхати» (?!). Борис Мойсеєв, народний артист РФ: «З відкриттям вас унікального центру, в якому кожен знайде своє щастя! Сьогодні інший пласт розвитку населення… Вони хочуть у дорогий магазин, хочуть гарно бути одягнутими, споживати високого класу продукти харчування». Оскільки торгово-розважальний комплекс «Тарашани» – установа не державна і не комунальна (на які беззастережно поширюється дія влади і де Віктор Федорович з метою економії коштів, а також задля пожежної безпеки, радив утриматися від феєрверків), а приватна, то в Тарашанах салюти таки були! Гуляти – так гуляти!

Яків ГАЛЬЧЕНКО.

Какао корисне для серця

Какао може бути важливою складовою здорового харчування людей із серцево-судинними захворюваннями, переконані американські медики з Каліфорнійського університету та їхні німецькі колеги з університету Генріха Гейне. Дослідження засвідчили, що щоденне вживання какао, збагаченого флаванолами, подвоює кількість циркулюючих у крові ангиогенних клітин. Ці клітини «ремонтують» судини й підтримують їх функції. Погана робота судин є ранньою стадією розвитку серцево-судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця. Учасники експерименту-добровольці упродовж місяця пили какао з різними концентраціями корисних флаванолів. Було встановлено, що споживання какао з високим рівнем флаванолів понижує систолічний артеріальний тиск, важливий фактор ризику серцевих хвороб та інсультів, а також поліпшує функції кровоносних судин на 47%. Вперше було доведено, що речовини, котрі містяться в какао, безпосередньо впливають на важливі клітини, котрі відновлюють пошкоджені кровоносні судини. Клініцисти дійшли висновку, що какао може використовуватися як ефективний напій для підтримки серцево-судинного здоров’я, особливо для літніх людей та діабетиків.

Лузайте насіння соняшнику!

Наукові результати, про які було повідомлено на засіданні Американської асоціації досліджень ракових захворювань, свідчать про те, що наявність вітаміну Е у крові зменшує ризик захворювання на рак на 50 відсотків. Учені виявили, що форма вітаміну Е, яка найкраще засвоюється організмом, – це альфа-токоферол. Він міститься не в харчових добавках, а у таких продуктах, як насіння соняшнику, шпинат, мигдаль і солодкий перець. Вітамін Е сприяє запобіганню раку сечового міхура і передміхурової залози. Для запобігання захворюванням лікарі рекомендують вживати приблизно 50 міліграмів альфа-токоферолу на день. Тому лузайте насіння соняшнику, це корисно!

Поїхав у Житомир, щоб... загинути

31 серпня о 19.15 на автодорозі «Київ-Чоп» у Житомирській області водій автомобіля «Опель», 25-річний буковинець – виїхав на смугу зустрічного руху й зіткнувся з автомобілем «Хонда», яким керував 36-річний одесит, що рухався в зустрічному напрямку. Обидва водії отримали тілесні ушкодження, а пасажир автомобіля «Опель» – 24-річний мешканець Чернівецької області – загинув на місці пригоди.

Виявили підпільне казино

У Чернівцях податківці виявили ще один підпільний гральний зал з 56 працюючими гральними автоматами. Про це повідомили у відділі масово-роз’яснювальної роботи і звернень громадян ДПА в області. На момент, коли до розважального центру навідалися податківці, гральні автомати працювали, виграші клієнтам виплачувалися. Власник закладу не зміг надати правоохоронцям ні ліцензій, ні патентів, що дозволяли б йому провадити таку діяльність. Обладнання орієнтовною вартістю 1 млн. 120 тис. грн. вилучено, триває перевірка.

Автозаправник крав пальне

До правоохоронців із заявою звернулася підприємець із Лужан й повідомила, що з її автозаправної станції викрали бензин і солярку. Співробітники міліції вирахували злодія. Ним виявився 28-річний автозаправник, який впродовж тижня, шляхом пошкодження пломб на цистернах, викрав 1000 л дизпалива, 1300 – бензину А-95, 650 – 92-го. Сума збитку становить 21200 гривень.

Ліки купуємо не найкращі

Холдинг STADA CIS організував опитування українських споживачів, у ході якого з’ясувалося, що 51% українців просять лікарів порадити їм дешевші аналоги оригінальних препаратів. Тобто з метою економії коштів одразу наражаються на те, що лікування буде менш ефективним, а чи переконані, що вітчизняний аналог не гірший? Цікавим є те, що серед жителів західноукраїнського регіону відсоток такого населення становить 54,2%, а серед жителів північних областей, лише 44,4%. Результати дослідження засвідчили, що визначають якість ліків, керуючись минулим досвідом їх застосування 49,7% опитуваних у Західному регіоні цей відсоток становить 53,2%. Ціна ліків при цьому відіграє вирішальну роль для 14,8% українців центральної частини і для 13,4% жителів заходу. Менше на сприйняття якості препаратів впливають дані про країну виробництва і компанію-виробника (11,8 і 10,7% респондентів відповідно по Україні і 14,7 та 8,2% по Західному регіону). Дослідження також виявило ступінь довіри українців до свого лікаря. 41% українців (37,8% із заходу) схильні довіряти фахівцям-медикам і лише 4% респондентів, зокрема 1,8% із Західної України не дослухаються до порад лікаря і не дотримуються виписаних рецептів. Станіслав Дяченко, Голова представництва холдингу STADA CIS в Україні, прокоментував результати опитування: «Ми проводимо дослідження ринку, тому що для нас важливо розуміти, чим керуються наші споживачі, купуючи лікарські засоби. Вже кілька років ми задовольняємо потреби українців у сучасних, доступних за ціною препаратах європейської якості. Можливо, саме це дозволило показати нам збільшення продажів на 64% у гривні та 15% у євро за підсумками 2009 року». Як стверджують фахівці, понад 90 відсотків лікарських засобів, що перебувають у обігу, є не оригінальними, а аналогами популярних препаратів.

Дуб на колесах

Дубовий кабріолет вартістю 800 тисяч гривень репрезентував на Театральній площі у Чернівцях місцевий автомайстер Василь Лазаренко. Автомобіль має всі технічні документи і є транспортним засобом. Кабріолет виготовлено на базі Крайслера 1989 року випуску. Він має двигун об’ємом 2,6 літра. Всередині авто обшите шкірою, а вся зовнішня частина виконана з дуба. На унікальне авто знайшовся нібито покупець, який готовий придбати його за 800 тисяч гривень, повідомляє ЗІК. Це вже друге дерев’яне авто, виготовлене Василем Лазаренком. Перше з’явилось на базі Опеля 1981-го року до 600-річчя Чернівців і поєднало два стилі оформлення – ретро та сучасний. Це авто – також робочий транспортний засіб, що розвиває швидкість до 160 км/год, але є візитівкою чернівецького автомайстера і не продається.
Яків ГАЛЬЧЕНКО.
Фото Михайла ТОКАРЮКА.